Сеть знакомств для любителей книг



Bogdana Boychuck
Студентка КНУ ім. Т. Г. Шевченка (ІЖ)
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Katerina Masyta

 
Ivanka

 
Аліна Цвєткова





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Bogdana Boychuck

лучшие рецензии : новые рецензии

все категории
Философия, история

 1..2 
Bogdana Boychuck
Чи не єдиним пам’ятником цим українським героям антинацистського опору стали спогади їх побратимів, що пережили пекло концтабору.
Володимир В`ятович, кандидат історичних наук.
«Хочу жити» – це сльози і стогін звірячо вбитих і безжально замучених українців, це благородство тих, хто, відчуваючи дихання смерті, залишався Людиною, це дух, сила і воля, це крик українського народу, який, незважаючи на всі знущання, хочу жити! «Хочу жити» – легендарна автобіографічна книга Данила Чайковського, журналіста, в'язня польських тюрем і німецьких концтаборів, разюча гола правда про всі кола пекла концентраційного табору Аушвіц.
Вмощуюючись у зручненькому кріслі з цією книгою в руках, читач навіть не уявляє, що на нього очікує. Адже перед очима головного героя Гната Тирського (у якому неважко впізнати самого автора –учасника подій) щодня відбуваються жахливі, нелюдські речі: «…довга, гостра, як жало гадини, голка плавно пройшла крізь тіло, шукаючи серця. Вправна рука німецького лікаря натиснула толок. Тіло хлопця прогнуло, як під струмом, на червоні уста вибіг крик і сконав. Доглядач попхав хлопця у кут кімнати й пустив. М'яко стукнуло об землю тіло…» Це перевертає нашу заяложену абстрактними та часто неправдивими цифрами у підручниках свідомість. Сухі факти не справляють враження на нашу уяву, але живі, сильні образи немов вибухають на сторінках. Неможливо уявити те, як ЦЕ могла пережити людина – жива людина, яка ще недавно просто жила собі, а зараз потрабила в обійми смерті… Та звірам Третього рейху лише фізичних катувань видавалось замало: кожен в’язень мусив писати додому світлого оптимістичного листа: «Після праці я маю багато вільного часу. Тоді йду на концерт — у нас є дві орхестри: джазова і симфонічна... їсти є дуже багато... Приїжджай до мене з дітьми й усіма речами...» Цим самим нацисти уподібнилися до радянських можновладців, які замовчували наймасштабніші трагедії ціною тисяч життів лише для збереження міжнародної репутації (о, ці слова «Жить стало лучше, жить стало веселее»!). Здається, простіше вмерти… Але герої книги не здаються, бо вони хочуть жити! Навіть у таких ситуаціях вони лишаються людьми, ба більше – патріотами! Їхній подвиг завжди буде у наших серцях: «Ми віддаємо свої літа, ба навіть життя одній, вибраній, закохані в ній, як у найкращій дівчині. А ім'я її солодке й святе для нас. Воно наклало на нас свою печать, змушує нас як Божий наказ гонив легендарного Агасфера, мандрувати без упину, без відпочинку, аж доки не дійдемо до мети, що їй ім'я — Самостійна Українська Держава».
Вони хотіли жити. І їхньою кров’ю ми жили. Живемо. І будемо жити.

Данило Чайковський Хочу жити!
Bogdana Boychuck
І ось тут раптом я ловлю себе на думці, що отой головний герой – навіть не Олександр Петрович! Головний герой цієї повісті – сама правда.
Віктор Терен
Бригада – не держава. За державу є кому думати.
Ярослав Федорчук «Волинянин. Книга друга. Напередодні»
«Волинянин. Книга друга. Напередодні» – це друга частина дилогії Ярослава Федорчука, продовження історії про вже не про Сашка, а Олександра Петровича. Молодий інженер після отримання вищої освіти їде в Долину працювати нафтовиком. Доля зводить його з мудрим і по-батьківськи справедливим наставником – Рабуцьким Василем Дмитровичем. Згодом Олександр протягом партійної роботи зустрічатиме схожих людей, серед них – Добрик Віктор Федорович. Саме вони допомагатимуть спочатку дещо наївному, а потім все більш досвідченому юнакові зберігати ясний розум та правильні принципи, незважаючи на усі вивихи у скелеті радянської системи. Наприклад, ось із чим зіткнувся Олександр після прибуття на обіцяне місце роботи: всі місця... зайняті! «Замовляй у «верхів» більше, ніж тобі потрібно. Там ... «зріжуть» твої заявки і одержиш значно менше. Та цього разу, очевидно, закон не спрацював». Або ж крамольний вислів керівник підприємства: «Те, чому вас вчили в інституті, забудьте. Мені однаково, чи ти був відмінником, чи насилу склав іспити. Мені потрібно, щоб ви працювали на робочих місцях і менше думали. Думки заважають працювати».
Незважаючи на все, успішна робота на бурових окриляє хлопця. Вже тоді ми бачимо його чесність, порядність та патріотизм, наприклад, те, що він закриває очі на хрест, який робітники встановили на могилі полеглих воїнів УПА та підпільників. Ці якості Олександр Петрович зберігає протягом усієї партійної роботи. Він вірив. що підняти країну можна не за допомогою ідеологічних гасел та лозунгів чи викривлених у звітах цифр, а реальних справ з благоустрою побуту і культурного дозвілля жителів. Досі добрими словами згадують його у Долині. Вражають успіхи молодого комуніста у науковій сфері, а також його палкість та захоплення у вивченні нової справи. Він не побоявся досліджувати питання, що суперечило офіційним поглядам радянської економіки, – і переміг. Однак «нагорі» чудову роботу «зарізали»...
На мою думку, найяскравішим епізодом у партійній роботі Олександа Петровича є посада першого секретаря міськкому Івано-Франківська. Незважаючи на заздрість, несправедливі образи, підлість чиновничків, волинянин продовжує працювати для людей. Не боїться йти проти всіх, не думає про себе, коли твердо впевнений: за його спиною – правда. Якими ницими видаються бюрократики, що ладні навіть затримати будівництво необхідних іванофранківцям будівель. Висловлює свою думку щодо Руху.
Завершується книга поразкою Олександра Петровича до Верховної і обласної рад. Однак життя його поразкою не завершується. Сьогодні Ярослав Федорчук – людина малопублічна, але це не дає нам права применшати його заслуги. Він народний депутат України від БЮТ IV, V і VI скликань Верховної Ради України, кандидат економічних наук. Історія його життя є одним з гідних прикладів для молодого покоління свідомих українців.

Ярослав Федорчук Волинянин. Книга друга. Напередодні
 1..2