Сеть знакомств для любителей книг



Bogdana Boychuck
Студентка КНУ ім. Т. Г. Шевченка (ІЖ)
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги

Читают то же, что и вы:
 
Katerina Masyta

 
Ivanka

 
Аліна Цвєткова





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена




Bogdana Boychuck

лучшие рецензии : новые рецензии

все категории
Художественные

 1..2 
Bogdana Boychuck
«...Любов, милосердя і материнське серце у кожному куточку світу однакові».
Гарун Токак. «Вони не дочекалися світанку»
Гарун Токак – турецький письменник і громадський діяч, співголова Платформи «Діалог Євразії». Нещодавно українською мовою було перекладено його збірку «Вони не дочекалися світанку». Вона складається з 26 оповідань, нарисів та новел про життя різних людей у різних країнах. Кожна історія доводить істину, яку багато людей ніяк не може зрозуміти: існують речі, які близкі, зрозумілі та дорогі кожній людині. Саме їх і називають загальнолюдськими. Адже, як пише сам автор, «любов, милосердя і материнське серце у кожному куточку світу однакові». І хай зникають усі національні та релігійні відмінності! Читаю: «Він нагострив перо вогню за незалежність. Він знав, що колись і на їхній землі зійде сонце. Так і сталося. Національна боротьба скінчилася перемогою». Серце кожного українця радо відгукнеться на ці слова. Одразу зринають у пам’яті імена поетів-борців за незалежність українського народу: Кобзар, Каменяр... Однак ці рядки написані про відомого турецького поета Ях’ї Кемаля.
Звичайні і не зовсім люди у оповіданнях Гаруна Токака стають справжніми героями. Ось молодий вчитель Сюлейман. Полишивши домівку, батьків, він летить до невідомого Бангладешу, де повільно, з неймовірними труднощами, відкриває школу. Для кожної дитини він став батьком. Однак у аварії відважний юнак втрачає ногу: «Ще зовсім молодий, навесні свого життя, наче поранений воїн, який прийшов з війни, повернувся до країни, з якої йшов обома ногами, з однією ногою». Та навіть тоді він не втрачає сили духу: «...як можна говорити про втрачену ногу, якщо там люди втрачають своє життя!» Ось лікар Несрін, яка, покинувши рідну країну, з останніх сил допомагала знедоленим Африки. Найвищою нагородою для неї стало те, що дівчинку, яку прийняла лікар, втомлена, але щаслива мама назвала Несрін.
Приємно, що така людина, як Гарун Токак – природженний письменник, талановитий громадський діяч, чесний, відкритий душею і серцем для людей, – отримав звання Почесного доктора Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського і постійно підтримує тісні зв’язки з Україною. Приємно, що його збірку мало честь надрукувати видавництво «Український письменник». Приємно, що щедра письменницька душа не зважає на релігійну, національну приналежність читача, а просто ділиться своїм світлом, своїми переживаннями, радощами, надіями та захопленнями. Я прийму цей вогник не вагаючись. Сподіваюся, колись він освітить мені вірну стежину на моєму життєвому шляху.

Гарун Токак Вони не дочекалися світанку
Bogdana Boychuck
Чужа влада – чи польська, чи московська, чи німецька – є чужою. І той, хто їй служить, не захищає своїх. Ні! Він виступає проти них.
Ярослав Федорчук «Волинянин»
В історії українського народу є багато трагічних та навіть кривавих сторінок, правду про які дуже дізнатися пересічній людині. Цілу книгу таких темних сторінок можна назбирати з періоду перебування України в Радянському Союзі. Дані в документах спотворювалися або ж старанно замовчувалися, аби всі були впевнені, що «жить стало лучше, жить стало веселее»... Як же ми можемо знайти об’єктивну інформацію, неприкриту і незавуальовану радянськими дифірамбами правду? Лише слова очевидців, які зараз, у молодій незалежній країні, наважуються розворушити вічно тліючі (бо таке неможливо забути) вуглики спогадів, щоб осяяти всі таємниці палахкотінням істини, можуть допомогти нам. Такою обпікаючою книгою є перша частина дилогії Ярослава Федорчука «Волинянин».
У книзі Ярослав Петрович називає себе Сашком, тобто розповідь ведеться від третьої особи. Це справжній автобіографічний роман, а не просто суха статистика (цифри, їх так легко виправити!) чи хронологія. Гортаючи сторінки, важко зрозуміти, що всі ці жахливі події відбувалися на очах дитини. А Ярославові Петровичу довелося витримати всі жажи війни на власній шкірі. Дитячі очі бачили – руки зрілої, досвідченої людини писали. Автор розповідає про драматичні події на Волині під час Другої світової війни. Через долі інших людей читач відчуває весь жах і трагічність тих часів. На очах малого Сашка польскі загони вирізали 36 односельчан. Комуністи, відступаючи з рідного села Сашка, підірвали млин, повний зерна та муки, і таким чином прирекли селян на голод. Автор сміливо відкидає завісу з усіх злочинів окупаційної влади, зокрема розповідає про криваві розправи над “політзеками” при відступі червоної армії у 1941 році. Окрім спогадів про ці та інші не менш жахливі випадки, автор порівнює окупацію німецьку та «совєцьку»: визначає їх спільні риси та відмінності. Характерним є те, що обидва режими прагнули звільнити Україну від українців, створити їй не лише сучасність та майбутнє, а й минуле.
Саме завдяки таким людям, як Ярослав Федорчук, цього не відбулося і не відбудеться ніколи. Поки є ті, хто не бояться писати і говорити правду – Україна буде жити.

Ярослав Федорчук Волинянин
 1..2