Сеть знакомств для любителей книг



Olexiy Travnikov
Читаю, іноді ділюся враженнями, шукаю змісту.
 послать сообщение
добавить в друзья
посмотреть список желаемых книг
посмотреть рекомендуемые пользователю книги





Книги для обмена:
У этого пользователя пока нет книг для обмена


Друзья:
 
Володимир Том'юк
Володимир Том'юк
 
Taras Prokopyuk
Taras Prokopyuk
 
Валерій Пекар
Валерій Пекар
 
Алексей Мась
Алексей Мась
 
Сергей Дудик
Сергей Дудик
 
Петр Чернышов*
Петр Чернышов*
 
Павел Ткаченко
Павел Ткаченко

друзей: 10 (смотреть)

Olexiy Travnikov

У пользователя нет сводных рецензий
лучшие рецензии : новые рецензии

Художественные (6)Философия, история (3)Бизнес (3)

 1..10 Ctrl ← 11..20 Ctrl → 21..30 31..40 41..41 
Olexiy Travnikov
Стверджують, що цей роман став одразу бестселлером після свого виходу і лишається таким більше десяти років.
В наш час - то не проста річ. Очевидно. Ми не налаштовані на великі тексти
Феномен твору Джона Ірвінга не давав мені спокою - то ж прочитати вирішив українську версію романа, яка вийшла у видавництві «Фабула».
«Доки я тебе не знайду» - то просто колосальний обсяг роботи, переконаний, не тільки для автора, але і для читача.
Тут і різноманітні сюжетні лінії, і строкате життя головних героїв, і описи декількох європейських країн, які привертають твою увагу.
Але головна тема - потреба батька…фізичне прагнення знати того, хто дав тобі життя.
Саме ця ідея охоплює кожну думку головного героя.
Коли маєте час - неодмінно варто почитати. Навіть заради дискусії з кимось…&­#8232;Не полишає байдужим.

Джон Ірвінг "Доки я тебе не знайду"
Olexiy Travnikov
Цю книгу варто було прочитати троє дітей назад.
Але 21 рік тому її ще не було.
Бо оригінальна російська версія побачила світ лише в 2017 році.
А тепер, шановні бітьки, кидайте все і всотуйте в себе все, що говорить ця книга - бо вона від практика та освіченої людини.

Як мало ми думали та говорили про емоції, їхню природу та те, яке велике значення вони мають для формування особистості.
Все починається від залежності, яка з віком - дивним чином - переплавляється на свободу.
Петрановська пояснює як і чому, а також те, наскільки саме прив"язаність дитини (немовляти) важлива для здорового сприйняття себе в майбутньому.
Просто і фантастично. /Шкода що дещо пізно/...

Цікавими були відкриття про важливість наявності доослого у житті дитини та на те, які це спричиняє зв"язки, у що вони згодом трансформуються та куди діваються...

Чи думали ми батьки про те, що потреба бути залежним у маленької дитини згодом призводить до незалежності (так необхідної дорослим)та здатності обходитися без допомоги.

Просто і зрозуміло Петрановська розкриавє рік за роком особливості розвитку та формування ємоційної особистості, аж до підліткового віку.

Про підлітків взагалі шикарно - всім батькам можна розібрати на цитати та вивчити напам"ять.
І це без жартів.

Купуйте, вчіть, насолоджуйтеся своїми дітьми чи то онуками, чи то вихованцями...однозначно must read.

Людмила Петрановська "Таємна опора. Емоційний зв"язок у житті дитини"
Olexiy Travnikov
Я согласен с цитатой из журнала Good Housekeeping, которые написали о том, что «у всех родителей должна быть эта книга». С полгода назад мне о ней рассказала любимая жена, но тогда она появилась у нас дома только на английском. Теперь же через инстаграмскую группу заказан был перевод этой книги. Жаль, что она не попалась нам в руки лет 20 назад – шикарное практическое руководство для родителей по коммуникации с детьми. То, что нужно было простым и доступным языком – теперь есть. Пользуйтесь, читайте, помечайте и не откладывайте на потом то, что можно усвоить уже сегодня. Правда! «Когда люди несчасливы, им требуется не согласие, им нужен кто-то, кто признает их чувства.»

Адель Фабер и Элейн Мазлиш «Как говорить, чтобы дети слушали, и как слушать, чтобы дети говорили»
Olexiy Travnikov
«Коли мені не допоможуть вірші,
То вже не допоможуть лікарі.»

За життя Павличка не просто розібрали на цитати, а в певній мірі зробили однобоко-культовим автором. І це прикро, бо величезний доробок поета, як я для себе побачив, лишився поза лаштунками уваги читачив. Принаймні більшості з нас… Але про все по порядку!
Книжка надихає! Надихає справжністю, чистотою та непідкупною любовю не лишень до прадавніх часів, а й до подій нещодавного минулого… Хто з нас знав що Павличко був вояком УПА та про інше, про що радянщина нам не повідомляла. А тут воно є! І таке справжнє та щире…

Ще в 1978 році він написав такі слова:
«Коли мені не допоможуть вірші,
То вже не допоможуть лікарі.»
Мене просто пройняло до тремтіння серця, котре зачерствіло, заіржавіло у вирі подій останніх років. І раптом нагадування про такі непідробні, але відверті почуття, котрі поховані в глибинах кожного з нас. Бо Слово зціляє та надихає. А особливо поетичне слово. Хіба ж ні?
Неодмінно хотів би виділити вірш «Мати» написаний у 1981 році, але він достойний окремого посту… Це, як на мою ксромну думку, унікальний твір який чомусь не є аж таким «розкрученим» як відомі на увесь світ «Два кольори». У восьми строфах таке розмаїття емоцій, що після нього хочеться зробитися тихим монахом…і провести багато годин у роздумах про життя. Серцекрайно…

А як виявляється безмежна любов поета до рідної землі про це - по творах Павличка - можна написати окрему наукову роботу.
«Молись, дитино, щоб не вернуло
Московське рабство, як темна мжа,
А по молитві пильнуй, щоб дуло
Твоєї зброї не жерла ржа.» (1993 рік)
Які цікаві застереження щодо найближчих сусідів. І хто тепер має сумніватися в тому, що поети мають особливе серце та прихильність від неба бачити далі, ніж сьогодення. Життєвомудрісно…

Окрема тема, окреме відкриття - цикл (чи то збірка - так до кінця і не второпав) «Золоте ябко». На мою суб’єктивниу думку - це прекрасний та в певній мірі унікальний пласт не лишень творчості Павличка, а і в цілому української літератури. Питання не лишень в еротичності творів поета, а в тонкому змісті образів та майстерно-використаних словарних зворотах цих поетичних мініатюр…
«Я в пазуху зайду тайком,
Неначе злодій до комори.
Там пахнуть груди молоком,
Мов травами гуцульські гори.»
Справжній безмір закоханості в єдину жінку, що подарована Богом. Справжнє відкрите чоловіче серце, сп’яніле від бажання, спонукане потягом до близькості з Найкращою. Ось де вчитися чоловікам захопленню своїми коханими. Оксамито-тендітно…

Я певен того, що творчість Павличка - на багато поколінь вперед - надихатиме і далі українців бути нацією що здатна бути чесною в стосунках: відвертою та щирою до нестями.

Дмитро Павличко Два кольори
Olexiy Travnikov
Історія Життя і боротьби Василя Стуса - це продовження назви роману «Заборонений».

І зрозуміло те, що це не вичерпна біографія українського поета, а лиш одна з перших спроб в художній формі нагадати про те скільки коштує воля та незалежність нашої країни.

А ще це про те, що за простим словосполученням «право нації на самоідентифікацію» стоять долі абсолютно реальних людей - інтелігенції, митців, літераторів, художників… Не просто мрійливих романтиків, а борців (без пафосу!) - Стуса, Горської, Світличного, Дзюби.

Як хотілося б, аби подібного роду твори потрапляли не просто до шкільної програми, а до всіх та кожного, кому не байдужа Україна - земля, щедра на любов та відважних людей, наділених здатністю любити попри усі виклики реальності та нелюдського оточення.

Символічність образів, з якими стикаєшся на сторінках цього твору, наштовхує на думки про те, що випадковостей не буває, стимулює думати про особисту відповідальність за долю землі та народу, який дав тобі життя. Переживаючи певні миттєвості життя реального патріота (знову ніякої патетики) Стуса, проникаєшся любов’ю та ніжністю до того, що зветься батьківщиною, українською землею.

Думаю про долю багатьох людей, які, як і Стус, власним життям довели, що право на гідність, на власну думку та любов до рідної землі - не високопарні речі, а абсолютна реальність, що відкривається у повсякденні.

Безмежно вдячний авторам за унікальний доробок, що вже надихнув і кінематографістів, але ж слово було спершу - то ж хочу надихнути вас, друзі, до того, аби неодмінно прочитати цей твір та обовязково майте його у власній бібліотеці…для себе, для прийдешніх поколінь.

Заборонений, але не скорений…&­#8232;Це про Стуса, а може…і про український народ…

Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов «Заборонений»
Olexiy Travnikov
Цікаво більше знати про розуміння природи людської жорстокості загалом, банальності зла та всього що із цим пов’язано – тоді вам неодмінно варто прочитати Філіпа Зімбардо…Так, саме він автор та дослідник Стендфордського в’язничного експерименту. І «Ефект люцифера. Чому хороші люди чинять зло» саме про це. Майже 600 сторінок звіту про це дослідження з аналізом та описами. Ну, різнобічне та цікавенне дослідження – до перечитування доведеться звертатися неодноразово. Сто процентів. Пару цитат, які торкнулися розуму та примушують задумуватися «Один з найважливіших і найменш визнаних учасників зла – не головний лиходій, а німий хор – ті, хто дивляться, але не бачать, слухають, але не чують. Їхня тиха присутність на сцені лиходійств ще більше розмиваєтуманну межу між добром і злом.» І ще одна: «Для більшості ж з нас віра в спроможність протистояти силам ситуації й системи – лише ілюзія власної невразливості. Парадоксально, але ця ілюзія знеохочує нас бути пильними і робить ще вразливішими до маніпуляцій.»

Філіп Зімбардо «Ефект люцифера. Чому хороші люди чинять зло»
Olexiy Travnikov
Продовжую читати античну літературу…перестав креслити в книжці…бо думок цікавих немало і поза контекстом не завжди розумієш як їх застосовувати. Але разом з тим ось що залишило слід… «Рятунком у цьому житті - розглядати усе таким, як воно є у своїй цілості: що в ньому матеріальне, що - причинове; і від усієї душі чинити праведно, а мовити - правдиво. Коли одне за одним нанизувати добрі діла так, щоб між ними не зосталося найменшого проміжку, - що іще зостається, як не смакувати життя?» Не знаю чи є збірка цих висловів джерелом духовної розради, як стверджувалося деякими дослідниками в різні часи, але остаточно вірним є те, що поживи для роздумів вона дає немало. Неодмінно варти приділити увагу та пороздумувати над різними твердженнямим імператора-філософа. Але для мене «найтоповіша» думка записана у десятій книзі «Більше ніколи не розводься про те, яким бути доброму мужеві, - будь ним.» Коротко, книгу варто погортати та час від часу не лише в пошуку епіграфу для написання чогось-там, а задля поживних роздумів чи то дискусії. Воно того вартує.

Марк Аврелій «Наодинці з собою»
Olexiy Travnikov
Одно из удивительнейших изданий, которое только могло появиться на нашем рынке.
Большое спасибо издательству «Тюльпан» в Одессе за то, что делают доступной такую литературу для украинского читателя.
Чем же так важна и интересна по моему мнению эта книга.

Первое - тем, что написана родителями ребенок которых имеет массу физических особенностей и требует госпитализации, постоянного врачебного ухода.

Второе - это больше, чем просто пособие по уходу за больным ребенком, это открытия людей ищущих ежедневного упования на Бога в том, как проходить такие испытания.

Итак, дети с особыми нуждами, дети с хроническими заболеваниями, дети, которые требуют госпитализации…совокупность всех этих факторов уже само по себе не простое испытание для человека, а если Вам еще необходимо ухаживать за таким ребенком, то ситуация и вовсе не выглядит простой.

Где в таких ситуациях искать помощи и поддержки, ободрения и неустанного упования - только в Боге и в Его обетованиях, утверждают супруги Шрок. И им веришь, поскольку их история - это история верности призванию родительства, история верности Божьих милостей.

Томми Шрок «Надежда, собранная по крупицам»
Olexiy Travnikov
я тішуся з того, що не мав НІЯКОГО уявлення про цей твір до його прочитання…
Випадково обрав на поличці в книгарні. Прізвище авторки підкупило.
Рекомендувати - не знаю. Варто бути досить міцним та дещо зухвалим, аби витримати і дочитати до самого закінчення…
Специфічно та неоднозначно.

Відштовхує ницість, котру авторка (чи героїня?!) бачить в наколишньому. Буквально усюди…. Її немало.
Але, разом з тим, скільки незвичайних відкриттів можна зробити у спостереженнях за навколишнім.
Чого лише вартує: «Це в принципі добре, коли твоє тіло годує рослин. Коли ти стаєш корисним для інших форм життя. Коли тебе можуть прийняти в себе навіть після смерті інші люди. Коли вони можуть відчути, який ти солодкий, м’який і соковитий. Знаючи це, не так страшно вмирати. Може це найкраще, що трапляється з людиною в житті.»

Правда над цим варто пороздумувати? А, може, з кимось і обговорити - за кавою…у Франківську…
Ось декілька сентенцій, тез, що вирують в голові після прочитання…

…багато егоїстичних та дуже, часом, неестетичних фантазій щодо стосунків між чоловіками та жінками&­#8232;…неетичні картини, що описуються із неймовірними деталями…
…тут зовсім немає любові. Ніякої. Зовсім. Ні крихти.
…у бажанні епатажу іноді автори готові заходити дуже далеко

Будьте обережні з книжками, які берете до рук!
Дуже обережні!

Софія Андрухович «Сьомга»
Olexiy Travnikov
Кто бы там и что не говорил о способности человека к тому, чтобы «брать ответственность за свою жизнь», но объективным остается факт невозможности этого в принципе.
Мы не можем контролировать происходящие с нами события, поскольку они - вне сферы нашего контроля. И как же тогда с этим быть?

Неужели мы обречены на постоянный стресс и беспокойство!?
Вопрос почти гипотетический, но не совсем так.

Христианская вера дает ответ на множество вопросов - и вопрос беспокойства, как такового, один из них.
Мы обретаем покой не из-за отсутствия проблем, а благодаря осознанию Божьего владычества.
Эта мысль в книге Лукадо основная.

Причина человеческого беспокойства связана не только с нашим несовершенством, а больше с постоянным ощущением виноватости. Автор книги вообще говорит о том, что под маской лихорадочной тревожности скрывается несовершенная проблема вины.
На самом деле тревожность порождена нерешенной проблемой чувства вины.
Непременно стоит прочитать…очень практичная книга.
Не пожалеете.
Ну, и тоже стоит помнить о том, что благодарный человек менее завистлив, менее меркантилен и эгоистичен. Благодарность повышает самооценку человека, улучшает качество его взаимоотношений и сна и в целом увеличивает продолжительность жизни.

Макс Лукадо «Не заботьтесь ни о чем»
 1..10 Ctrl ← 11..20 Ctrl → 21..30 31..40 41..41