Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Katerina Masyta
Ярослав Федорчук Волинянин
Історія – це повія, котра лягає під будь-якого диктатора. Історія України не є виключенням. Її паплюжили, пристосовували до обставин, перекручували, змінювали пріоритети залежно від правлячої верхівки. Саме тому, дуже важливими є свідчення людей, які бачили історію України на власні очі, творили її. Безцінною історичною скарбницею є книга Ярослава Федорчука «Волинянин», адже автору довелося бути очевидцем кривавих подій на Волині під час Другої світової війни. Пережите й побачене назавжди закарбувалося у пам’яті автора, це не суха статистика або хронологія. Про драматичну історію Волині та України у ХХ столітті, зокрема так звану українсько-польську різанину Ярослав Федорчук розповідає від третьої особи, назвавши свого героя Сашком. Цей персонаж – відображення автора у дзеркалі власних спогадів, адже війну, як і кожну трагедію людства, можна по-справжньому зрозуміти лише через призму окремої людської долі.
«Чужа влада — чи польська, чи московська, чи німецька — є чужою. І той, хто їй служить, не захищає своїх. Ні! Він виступає проти них», — ці слова з книги «Волинянин» є певним узагальненням, вони характеризують і світоглядні позиції автора, і його переживання, пов’язані з трагічною історією Волині та України, і сам зміст повісті.
На мою думку, Сашко є не просто пересічним учасником подій. Він уособлює весь мирний український народ, людей, які постраждали безневинно. Волинь і вся Україна в цілому потерпала від руки загарбників, а радянська влада додавала перцю, катуючи і звинувачуючи в антибільшовицькій діяльності. Через дитяче світосприйняття Сашка і за допомогою розповідей інших очевидців, описаних у книзі, ми маємо змогу побачити, як українців намагалися позбавити їхньої Батьківщини. Останні надії зневірені люди покладають на Бога: духовність посідає вагоме місце в житті українців навіть у такі тяжкі хвилини. Вони висловлюють свій протест проти безбожного режиму СРСР і залишаються вірними своїм споконвічним традиціям.
Автор книги «Волинянин» бачив усе на власні очі. Він бачив, у тому числі, й вирізані польськими загонами 36 односельчан. Бачив і зафіксував події «німецької» і «совецької» окупацій, бачив і їхні відмінності, і спільні риси, які виявлялися у ставленні до України. Зокрема, відзначається прагнення обох тоталітарних режимів за будь-яку ціну «звільнити» Україну від українців, вкрасти її майбутнє і навіть минуле.
Оповідаючи про злочини “радянської влади”, Ярослав федорчук відзначає криваві розправи над “політзеками” при відступі червоної армії у 1941 році. Засуджує автор і знищення хлібу – однієї з найбільших цінностей селянської України. Вражають описом картини, коли, відступаючи з рідного села Сашка, комуністи підірвали млин, повний зерна та муки, і таким чином прирекли селян на голод. Є також в книжці епізод, в якому головний герой Сашко на екскурсії по Києву не повірив екскурсоводові, що Успенський собор розбомбили німці. У відповідь на невинне питання, навіщо було німцям бомбити захоплене ними самими місто, юнака викликають до “першого відділу” і натякають, що за такі питання недовго й отримати ярлик “ворога народу”.
Ця книга водночас зачаровує і жахає. Правда часто буває болючою. Але, як на мене, кожен українець має право знати правдиву історію свого народу, не викривлену, не спотворену через призму комунізму. Кожен громадянин повинен прочитати цю безцінну книгу і почути ті крики та стогони змученого українського народу. Історію пишуть не люди в кабінетах, історію творимо ми. Саме ми повинні розуміти важливість цієї прерогативи. Кожен українець повинен прочитати цю книгу. Але будьте обережні, вона може перевернути догори дригом ваше розуміння і бачення історії…

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 18, на книгу 25  =  общий рейтинг: 43

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0