Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Bogdana Boychuck
Василь Шкляр Залишенець Чорний Ворон
«Воля України або смерть»
Напис на бойовому прапорі повстанців Холодного Яру
Для мене «Чорний ворон» – книга націоналістична, саме що не антирадянська, а антиросійська! Це книга ксенофобська, а це шлях в нікуди.
Єжи Гофман, польский кінорежисер, про відмову знімати
фільм за романом В. Шкляра «Залишенець. Чорний ворон»
«Залишенець. Чорний ворон» – історичний роман українського письменника та політичного діяча Василя Шкляра. Порівняно нова книга вже стала популярною, відомою та певною мірою скандальною. Більшість дізналася про новий твір автора після відмови останнього від Шевченківської премії. У листі до Президента України Василь Миколайович просив «врахувати в Указі з нагоди нагородження лауреатів Шевченківської премії моє прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника».
Так чи інакше, на мою думку, ця книга приречена на визнання. Темою роману є один з найкривавіших і найбіль замовчуваних у радянські часи періодів української історії – боротьба повстанців проти окупаційної влади у 20-х рр. ХХ ст. Ці часи почали активно досліджуватися лише за часів незалежної України. Більшість документів, у яких можна було довідатися достовірну (а не перекручену та спотворену радянськими істориками – оспівувачами чинної влади) інформацію про діяльність повстанців, були закриті за сімома замками у архівах КДБ. Уривки з таких документів та посилання на них автор наводить у романі досить часто. Саме вони – документи із розсекречених архівів КДБ – були взяті Василем Миколайовичем за основу твору. Головний герой – повстанський отаман Звенигородщини і Холодного Яру Чорний Ворон, талановитий військовий керівник, боєць і месник. На жаль, герой був принесений у жертву патріотичній ідеї. Так, вбивство для нього стало «буденною роботою, від якої тільки болітимуть руки ночами». Автор частково ототожнює себе з героєм: розповідь ведеться то від першої, то від третьої особи. Тож завдяки такому шикарному прийому про Чорного Ворона ми, на жаль, нічого нового не дізнаємося. Можливість створити сильний, багатогранний характер просто втрачена.
Друзі та соратники Ворона – Вовкулака, китаєць Ходя, молодий Біжу, інші отамани – під стать герою. Прихвосні радянської влади, безжалісні шовіністи, пузаті бюрократи та особливо зрадники – усіх ворогів українського народу повстанці відправляли до «земельної контори».
Щоразу в романі постають гіперболізовані картини сутичок повстанців з представниками офіційної влади. Розмахом і пафосністю ці сцени дещо нагадують Кобзаревих «Гайдамаків»: «Довго, довго кров степами // Текла-червоніла». Гіперболізованими засобами автор не лише доносить до читача ідею, а й відтворює правду – трагедію боротьби.
Не оминув Василь Миколайович і жіночі образи. Ось козачка Дося: «У бою … це була сатана, вона рубала з обох рук». Ось сліпа знахарка Євдося, що не раз виручала хвацького отамана. Ось і кохана Ворона – Тіна, що згодна навіть ризикнути своїм життям заради залишенця.
За всіма кривавими подіями уважно слідкує чорний старий одноокий ворон. У кінці твору він помирає. Однак справа залишенців продовжує жити.

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 17, на книгу 25  =  общий рейтинг: 42

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0