Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Bogdana Boychuck
Ярослав Федорчук Волинянин
Чужа влада – чи польська, чи московська, чи німецька – є чужою. І той, хто їй служить, не захищає своїх. Ні! Він виступає проти них.
Ярослав Федорчук «Волинянин»
В історії українського народу є багато трагічних та навіть кривавих сторінок, правду про які дуже дізнатися пересічній людині. Цілу книгу таких темних сторінок можна назбирати з періоду перебування України в Радянському Союзі. Дані в документах спотворювалися або ж старанно замовчувалися, аби всі були впевнені, що «жить стало лучше, жить стало веселее»... Як же ми можемо знайти об’єктивну інформацію, неприкриту і незавуальовану радянськими дифірамбами правду? Лише слова очевидців, які зараз, у молодій незалежній країні, наважуються розворушити вічно тліючі (бо таке неможливо забути) вуглики спогадів, щоб осяяти всі таємниці палахкотінням істини, можуть допомогти нам. Такою обпікаючою книгою є перша частина дилогії Ярослава Федорчука «Волинянин».
У книзі Ярослав Петрович називає себе Сашком, тобто розповідь ведеться від третьої особи. Це справжній автобіографічний роман, а не просто суха статистика (цифри, їх так легко виправити!) чи хронологія. Гортаючи сторінки, важко зрозуміти, що всі ці жахливі події відбувалися на очах дитини. А Ярославові Петровичу довелося витримати всі жажи війни на власній шкірі. Дитячі очі бачили – руки зрілої, досвідченої людини писали. Автор розповідає про драматичні події на Волині під час Другої світової війни. Через долі інших людей читач відчуває весь жах і трагічність тих часів. На очах малого Сашка польскі загони вирізали 36 односельчан. Комуністи, відступаючи з рідного села Сашка, підірвали млин, повний зерна та муки, і таким чином прирекли селян на голод. Автор сміливо відкидає завісу з усіх злочинів окупаційної влади, зокрема розповідає про криваві розправи над “політзеками” при відступі червоної армії у 1941 році. Окрім спогадів про ці та інші не менш жахливі випадки, автор порівнює окупацію німецьку та «совєцьку»: визначає їх спільні риси та відмінності. Характерним є те, що обидва режими прагнули звільнити Україну від українців, створити їй не лише сучасність та майбутнє, а й минуле.
Саме завдяки таким людям, як Ярослав Федорчук, цього не відбулося і не відбудеться ніколи. Поки є ті, хто не бояться писати і говорити правду – Україна буде жити.

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 19, на книгу 26  =  общий рейтинг: 45

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0