Мережа знайомств для любителів книг

Рецензия
Bogdana Boychuck
Данило Чайковський Хочу жити!
Чи не єдиним пам’ятником цим українським героям антинацистського опору стали спогади їх побратимів, що пережили пекло концтабору.
Володимир В`ятович, кандидат історичних наук.
«Хочу жити» – це сльози і стогін звірячо вбитих і безжально замучених українців, це благородство тих, хто, відчуваючи дихання смерті, залишався Людиною, це дух, сила і воля, це крик українського народу, який, незважаючи на всі знущання, хочу жити! «Хочу жити» – легендарна автобіографічна книга Данила Чайковського, журналіста, в'язня польських тюрем і німецьких концтаборів, разюча гола правда про всі кола пекла концентраційного табору Аушвіц.
Вмощуюючись у зручненькому кріслі з цією книгою в руках, читач навіть не уявляє, що на нього очікує. Адже перед очима головного героя Гната Тирського (у якому неважко впізнати самого автора –учасника подій) щодня відбуваються жахливі, нелюдські речі: «…довга, гостра, як жало гадини, голка плавно пройшла крізь тіло, шукаючи серця. Вправна рука німецького лікаря натиснула толок. Тіло хлопця прогнуло, як під струмом, на червоні уста вибіг крик і сконав. Доглядач попхав хлопця у кут кімнати й пустив. М'яко стукнуло об землю тіло…» Це перевертає нашу заяложену абстрактними та часто неправдивими цифрами у підручниках свідомість. Сухі факти не справляють враження на нашу уяву, але живі, сильні образи немов вибухають на сторінках. Неможливо уявити те, як ЦЕ могла пережити людина – жива людина, яка ще недавно просто жила собі, а зараз потрабила в обійми смерті… Та звірам Третього рейху лише фізичних катувань видавалось замало: кожен в’язень мусив писати додому світлого оптимістичного листа: «Після праці я маю багато вільного часу. Тоді йду на концерт — у нас є дві орхестри: джазова і симфонічна... їсти є дуже багато... Приїжджай до мене з дітьми й усіма речами...» Цим самим нацисти уподібнилися до радянських можновладців, які замовчували наймасштабніші трагедії ціною тисяч життів лише для збереження міжнародної репутації (о, ці слова «Жить стало лучше, жить стало веселее»!). Здається, простіше вмерти… Але герої книги не здаються, бо вони хочуть жити! Навіть у таких ситуаціях вони лишаються людьми, ба більше – патріотами! Їхній подвиг завжди буде у наших серцях: «Ми віддаємо свої літа, ба навіть життя одній, вибраній, закохані в ній, як у найкращій дівчині. А ім'я її солодке й святе для нас. Воно наклало на нас свою печать, змушує нас як Божий наказ гонив легендарного Агасфера, мандрувати без упину, без відпочинку, аж доки не дійдемо до мети, що їй ім'я — Самостійна Українська Держава».
Вони хотіли жити. І їхньою кров’ю ми жили. Живемо. І будемо жити.

Поделиться в Facebook взять код для блога
переходы на пользователя 79, на книгу 22  =  общий рейтинг: 101

Комментарии к рецензии:
 0..0 
 0..0