Тема 8. Світова економіка у роки та після Другої світової війни

Тема 8. Світова економіка у роки та після Другої світової війни
Питання:
1. Наслідки Другої світової війни для світової економіки.
2. „Бреттон-вудський” етап формування наднаціональних економічних інститутів;
3. Зміст плану Маршалла та результати його реалізації;
4. Сутність міжнародної економічної інтеграції та європейські інтеграційні процеси у 50-ті – 70-ті роки ХХ ст.
5. НТР та її основні риси на першому етапі (1950–1970).
1. Наслідки Другої світової війни для світової економіки.
Економічні аспекти Другої світової війни:
1. Глобальний характер війни (залучення усіх континентів та майже усіх країн світу);
2. Маневровий тип війни (війна на суші, у повітрі та на морі. І-ша світова була переважно позиційною);
3. Перевага якісних факторів над кількісними, щодо зброї (більше значення наукових досягнень: радари, ракети, реактивні літаки, атомні бомби);
4. Важливість економічних і промислових можливостей та переваг;
Наслідки війни:
1. Фінансові втрати (мінімальна оцінка прямих воєнних витрат – 1 трильйон дол., а загальних – 3 трл. 300 млрд. дол.);
2. Демографічна катастрофа (кількість загиблих – понад 50 млн. чол. (у 6 разів більше порівняно з І-шою світовою));
3. Скорочення промислового виробництва (в цілому на третину і безпосередньо в Німеччині у 2,5 рази, Японії у 5 раз);
3. Дезорганізація транспорту та комунікацій (напр., було знищено 90% японського флоту, 80% французького парку локомотивів та 70% мостів та доріг);
4. Руйнування житла (Німеччина 40%, Великобританія 30%, Франція 20%, Японія 25%);
5. Повоєнна інфляція (у 1948р в порівнянні з 1937 зростання цін: у США – на 66%, Великобританії – 80%, Бельгії – у три рази, Голландії – у 6 разів, Франції – у 18 разів, Італії – у 50 разів);
6. Розпад колоніальної системи (спочатку Японії та Німеччини, а далі упродовж 20 років – інших країн) – завершено у грудні 1960р., прийняттям Генеральною асамблеєю ООН – Декларації про надання незалежності колоніальним народам і країнам;
7. Досягнення соціальної згоди західних країн та збереження її у повоєнний час;
8. Утворення світової соціалістичної системи (НДР, Польща, Чехословаччина, Румунія, Угорщина, Болгарія, КНДР, В’єтнам, Куба)
8. Формування двополюсної світової системи (американська фінансово-промислова та радянська ресурсно-територіальна імперії);
9. Утворення окремих груп країн „третього світу”:
а) нові індустріальні країни (НІК): Аргентина, Бразилія, Мексика, Півд. Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Малайзія та з 1960-х років. – країни експортери нафти (Алжир, Еквадор, Габон, Венесуела, Індонезія, Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ);
б) країни серединної групи (КСР): країни Південно-Західної, Південної і Південно-Східної Азії (Індія, Пакистан, Сирія, Лівія та ін.);
в) найменш розвинуті країни (НРК): в основному країни тропічної Африки (Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау, Намібія) – (відрізнялися дрібним селянським господарством, значною заборгованістю та продовольчою кризою).
2. „Бреттон-вудський” етап формування наднаціональних економічних інститутів
Проблеми повоєнного відновлення та співіснування провідних країн світу:
а) повоєнна відбудова національних господарств впорядкування світової економічної системи;
б) вирішення проблеми національної і колективної безпеки;
в) потреба уніфікації правового простору різних країн та вироблення спільних правил гри щодо координації економічної політики.
Особливості вирішення проблем повоєнного відновлення та устрою:
1. формування інституціональних засад повоєнного розвитку шляхом інтеграційних процесів;
2. утворення наднаціональних економічних інститутів (організацій) з метою використання їх координаційно-захисних функцій (цивілізоване вирішення спірних питань);
3. передача частини повноважень країнами-агентами наднаціональних інститутів та часткові обмеження власної свободи дій.
Хід вирішення проблем на бреттон-вудському етапі:
1. підписання Атлантичної хартії (серпень, 1941р.) щодо відновлення багатостороннього режиму регулювання світової торгівлі (підписали – Фр. Рузвельта У.Черчілль);
2. Питання „Бреттон-Вудської” міжнародної валютно-фінансової конференції (курорт Бреттон-Вудс у Нью-Гемпширі, США – 1944р. – 44 країни):
а). утворення нової валютної системи (системи регульовано-фіксованих валютних курсів) – (її основою є принцип завуальованого золотого стандарту, тобто світовими грошима залишалося золото, а як розрахунковий засіб – валюти окремих країн, які повинні були б забезпечуватися золотом. Такими валютами спочатку стали долар та фунт стерлінга. Через декілька місяців, після стрімкого зниження запасів англійського золота залишився тільки долар – як єдина резервна валюта.)
1 тройська унція золота (31,1035 грам) = 35$, а інші країни повинні були підтримувати курс своїх валют фіксованими по відношенню до долара.
Особливості бретон – вудської системи регульовано-фіксованих валютних курсів:
1) встановлення кожною країною номінального золотого вмісту своєї грошової одиниці, що визначало паритет валют, а звідси і валютний курс;
2) зобов’язання кожної країни дотримання незмінного курсу своєї валюти, щодо валют інших країн;
3) втрата країнами – членами прав на необмежену кількість девальвацій (дозвіл міг надати МВФ);
4) зобов’язання США обміну золота на долари, якими володіли країни-члени МВФ.
Для утримання валютних курсів та створення відповідних резервів існували такі джерела:
1) валютні резерви країн, які виникли внаслідок активного сальдо платіжного балансу у попередні роки;
2) продаж золота із золотовалютних запасів країн;
3) позика в МВФ (фонд МВФ формувався на основі внесків валют окремими країнами, залежно від розмірів їхнього національного доходу, чисельності населення та обсягів торгівлі.
б). утворення нових наднаціональних інститутів:
Міжнародний валютний фонд (МВФ– почав функціонувати з березня 1947р.) – правлінні у Вашингтоні, європейське відділення у Парижі).
Мета діяльності МВФ: сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва, шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фінансування короткотермінових дисбалансів у міжнародних платіжних відносинах;
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР – почав функціонувати з 1946р.) – міждержавний інвестиційний інститут (місцезнаходження – Вашингтон)
Мета діяльності МБРР: надання довготермінових позик для реконструкції зруйнованих війною економік, а в подальшому сприяти розвитку найбідніших країн світу.
Джерело коштів – акціонерний капітал, розміщення облігаційних позик, продаж облігацій.
в) розгляд питання про створення Міжнародної торгової організації (МТО)
Мета діяльності: розробка та дотримання правил справедливої міжнародної торгівлі.
Наслідком подібної ініціативи стає підписання у Женеві (1947р.) Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) – (23 країни, а через 20 років – 80)
Принципи ГАТТ:
1) недопущення дискримінації у торгівлі;
2) мінімізація тарифних бар’єрів;
3) ліквідація кількісних обмежень у торгівлі (квоти);
4) проведення взаємних консультації, щодо змін у зовнішній торгівлі.
Створення світових грошово-кредитних інститутів здійснювалося у відповідності з програмою світового економічного регулювання і планування американських економістів.
Домінуючими стали програма „світового картелю” під егідою американського капіталу, а також плани створення „всесвітнього альянсу” і „всесвітнього уряду” для здійснення міжнародної координації національних економічних систем.
3. Зміст плану Маршалла та результати його реалізації .
Причини виникнення плану Маршалла:
1) уповільнені темпи повоєнного економічного відродження Західної Європи:
а) засуха та низький врожай 1947 року;
б) скорочення міжнародного товарообігу та дефіцит товарів, як наслідок довоєнного та воєнного валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також, дотримання збалансованих двохсторонніх торгівельних потоків;
в)нестача американської валюти („доларовий голод”) для подолання товарного дефіциту (дефіцитні товари можна було придбати у Північній та Південній Америці, за долари);
г) нестача інвестицій
2) загроза політичній стабільності Західної Європи (загострення „холодної війни” між США і СРСР та роль комуністичних партій у таких країнах, як Франція та Італія).
План Маршалла
1) 5 червня 1947 року генерал та держсекретар США Джордж Маршалл (призначений Труменом) у своєму виступі в Гарвардському університеті зробив заяву про те що у разі, коли країни Європи скоординовано висунуть прохання про надання допомоги, тоді вони зустрінуть підтримку з боку адміністрації США.
2) План передбачав виділення позик і кредитів і об’єднав 16 країн (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Франція, Швейцарія, Швеція), які 12 липня 1947 року на зустрічі у Парижі уклали конвенцію про створення спеціальної Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС – з 1961р. – ОЕСР).
Німеччина – була ще окупованою і не сформувала уряду для ведення переговорів про участь. Приєдналася у 1948 році після утворення ФРН;
Іспанія – цю країну не було запрошено, з-за франкістського режиму;
Фінляндія і Чехословаччина – виявили зацікавленість, але не були допущені, з-за втручання СРСР.
3) затвердження Конгресом США Закону про зарубіжну допомогу, за яким було затверджено Програму відновлення Європи (European Recovery Program, EPR), реалізацію якої було доручено Адміністрації економічного співробітництва (Economic Cooperation Administration, ECA) разом з ОЄЕС (розподіл американської допомоги та виділення членами ОЄЕС коштів у своїх національних валютах);
4) В цілому, включаючи допомогу, надану Франції, Італії і Австрії в кінці 1947 р. у режимі невідкладних заходів у межах Програми відновлення Європи до початку 1952 року США виділили біля 13 млрд. дол. економічної допомоги у формі позик та безкоштовних трансфертів. (допомога витрачалася на закупівлю товарів у країнах доларової зони а також на відновлення промисловості).
Наслідки:
1) відновлення економіки та здійснення розрахунків із боргами країн Західної Європи;
2) усунення загрози комунізму для Західної Європи;
3) відкриття європейського ринку збуту для США і Канади;
4) відновлення і укріплення європейського середнього класу – гаранту політичної стабільності і стійкого розвитку.
4. Сутність міжнародної економічної інтеграції та європейські інтеграційні процеси у 50-ті – 70-ті роки ХХ ст.
Сутність міжнародної економічної інтеграції
Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – це процес господарсько-політичного об’єднання країн на основі поділу праці і формування стійких взаємозв’язків у режимі взаємодопомоги, взаємодії їх відтворювальних структур та обміну інформацією, щодо економічних, технічних, культурних та інших аспектів.
Характерні ознаки МЕІ:
1. координація співпраці окремих країн, інституціональні інтеграційні зміни;
2. спільне та узгоджене формування і використання науково-дослідного потенціалу на основі міжнародного поділу праці;
3. поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва на основі міжнародної співпраці;
4. пріоритет наднаціональних стандартів економічної поведінки та адаптація до них внутрішньої економічної політики окремих країн.
Європейські інтеграційні процеси у 50-70-ті роки ХХ ст.
Загальною передумовою інтеграційних процесів у Європі стало поглиблення міжнародного поділу праці в умовах НТР, а звідси зростаюча взаємозалежність і взаємовплив національних економік.
Причини та фактори європейської інтеграції:
1. наявність спільних історико-цивілізаційних, регіональних рис та особливостей соціально-економічного, політичного і загальнокультурного розвитку у країн Західної Європи;
2. наявність значних матеріальних втрат понесених у роки Другої світової війни;
3. уповільнені темпи засвоєння НТР та наявність більш успішних конкуруючих суб’єктів у світовому господарстві, безпосередньо США та Японії.
Чинники європейської інтеграції
1. утворення наднаціональних інститутів на західноєвропейському просторі;
2. утворення зони вільної торгівлі (спільного ринку) західноєвропейського регіонального блоку;
3. становлення спільного ринку із вільним рухом праці, капіталу та підприємництва;
4. визначення перспективи утворення валютного союзу та єдиної грошової системи
5. перспектива створення єдиного парламенту і уряду Західної Європи;
6. вироблення єдиної стратегії, щодо позаблокових країн.
Хронологія і суть європейського інтеграційного процесу:
1) 1944 р. (Лондон) – прийняття урядами Бельгії, Нідерландів і Люксембургу рішення про створення митного союзу;
1948 р. – оформлення митного союзу під назвою „БЕНІЛЮКС”:
а) відміна обмежень на експорт-імпорт промислової продукції;
б) вільне переміщення робочої сили та вільний обіг капіталу.
2) 1948 р. – домовленість про утворення митного союзу між Францією та Італією (початок дії з 1950р.);
3) 1952 р. (Париж) – утворення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС): Франція, ФРН, Італія і країни Бенілюксу;
4) 1957 р. (Рим) – утворення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) („Європа шести”): Франція, ФРН, Італія, Бенілюкс, на основі чотирьох свобод Римського договору:
а) вільний рух товарів між країнами-учасниками;
б) вільна міграція робочої сили по усій території ЄЕС;
в) вільне переміщення капіталу;
г) свобода підприємництва, тобто право безперешкодного створення своїх фірм, надання послуг у межах Співтовариства.
1960-ті роки – створення інституціональної структури ЄЕС, тобто міждержавних регулюючих органів:
а) Рада Європи – радний орган, представлений главами держав і урядів, головним завданням якого є розробка стратегії економічного і соціального розвитку країн ЄЕС;
б) Рада міністрів країн-учасниць;
в) Комісія ЄЕС, яка повинна була представляти Співтовариство у міжнародних відносинах і організаціях;
г) Європейський парламент – орган по розробці рекомендацій інтеграційної політики.
5) 1960 р. – утворення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ): Великобританія, Данія, Австрія, Швеція, Норвегія, Швейцарія, Португалія.
Основою цього утворення стало тільки проголошення безмитного обігу товарів з відсутністю інституціональної структури.
Через декілька років це утворення розпадається і країни, що його складали приєдналися до ЄЕС.
5. НТР та її основні риси на першому етапі (1950–1970)
1. Друга світова війна створила передумови до вступу світового господарства у епоху науково – технічної революції (НТР):
2. До Другої світової війни відбулося дві технічні (технологічні) революції:
І-ша у др. пол. ХІХст. (складова промислового перевороту);
ІІ-га в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. (механізація і електрифікація виробництва).
3. У др. пол. ХХ ст. розпочинається новий процес під назвою науково – технічна революція (НТР) першим етапом якої стають 1950-ті – 70-ті роки.
1. Особливості наукових зрушень першого етапу НТР:
а) революційні зміни в науці (в першу чергу у фундаментальних науках: фізиці, математиці, біології, хімії. Зрушення у цих науках відкрили перспективи вирішення проблем, яке вимагає мультидисциплінарного підходу, тобто комплексне вирішення економічних, соціальних, екологічних, політичних та ін. проблем);
б) розвиток прикладних наук та їх значення у доведенні успіхів НТР до ринку;
в) оптимізація взаємодії науки і виробництва та створення на цій основі єдиного комплексу: наука – техніка (технологія) – виробництво (наука стає самостійною ведучою виробничою силою, а виробництво – технологічним застосуванням науки);
г) виникнення нового напряму науково-технічного прогресу – автоматизації (часткова, або повна заміна участі людини в отриманні, перетворенні та використанні енергії, матеріалів і інформації, автоматизованими засобами виробництва);
д) запровадження гнучких автоматизованих систем (ГАС) – основою яких стало:
– виникнення верстатів з числовим програмним управлінням;
– створення роботів;
– комп’ютеризація;
– запровадження автоматизованих систем управління (АСУ), проектування і т.д.
Прогресивне значення ГАС:
– здатність швидкої переорієнтації виробництва з одного виду продукції на інший;
– підвищення продуктивності праці та якості продукції;
– посилення економії матеріалів та збільшення фондовіддачі виробництва.
Значення застосування АСУ (автоматизованих систем управління):
– сприяння розвитку інформатики та обчислювальної техніки;
– скорочення частки ручної праці в управлінні та підвищення його інтелектуального змісту;
– вирішення завдання оперативності управління, контролю, обліку;
– сприяння прискоренню темпів економічного розвитку.
2. Зміни у господарстві під впливом НТР на першому етапі:
а) структурні зміни у промисловості на основі встановлення домінування обробної промисловості над добувною (продукція високого ступеня обробки);
б) домінування нафтохімії, як провідної галузі промислового виробництва ( основна продукція: штучні, синтетичні волокна, пластмаси, штучні добрива);
в) зміни і нововведення в енергетиці (створення атомної промисловості, будівництво атомних електростанцій);
г) виникнення космології – нової галузі науки і сфери діяльності людини (космічні технології по виробництву матеріалів, лікарських препаратів у космосі);
д) поширення впливу НТР на сільське господарство:
– перехід с/г-ва до стадії машинного виробництва;
– часткова автоматизація та комп’ютеризація с/г-ва;
– розвиток селекційної справи у рослинництві та тваринництві;
– тенденції до випередження с/господарством, за темпами розвитку, промисловості;
– зменшення питомої ваги зайнятих у аграрному секторі;
– зростання аграрної самозабезпеченості індустріальних країн та збільшення їх експортних можливостей.
е) зрушення у світових економічних зв’язках:
– поглиблення спеціалізації та підвищення експортних квот;
– випереджаючі темпи зростання торгівлі у порівнянні з темпами промислового зростання (нове явище);
– визначення пріоритетними об’єктами розміщення капіталу нових галузей з виробництвом нової продукції;
– зміна шляхів переміщення капіталу (вивезення капіталу із індустріально розвинутих країн замінюється на переміщення капіталу між високорозвиненими країнами, учасниками НТР: США – Канада; США – Західна Європа; Японія – США – Західна Європа).