Тема 7. Світова економіка у міжвоєнний період

Тема 7. Світова економіка у міжвоєнний період
Питання:
1. Економічне лідерство США у міжвоєнний період.
2. Репараційні проблеми та економічне відродження Німеччини.
3. Проблеми економічного розвитку Англії та Франції.
3. Світова економічна криза („Велика депресія”) 1929 – 1933 рр. в США.
4. „Новий курс” Ф. Д. Рузвельта.
5. Антикризове регулювання у Великобританії, Франції та Німеччині.
1. Економічне лідерство США у міжвоєнний період
Основні тенденції та риси економічного розвитку:
1. короткотривала повоєнна економічна криза спаду виробництва у 1920 / 21 рр. (Причина: скорочення військових і цивільних замовлень);
2. економічне піднесення 1923 – 1929 рр. (період проспериті – процвітання) (Причини: 1) позитивні наслідки Першої світової війни; 2) ефект Другої технічної революції);
3. перетворення США із країни боржника у країну світового кредитора (по завершенню війни США оволоділи половиною світового запасу золота)
Динаміка процесу накопичення золота у США (1914–1924)
Рік і місяць Кількість золота, млн. дол.
Загальні запаси у країні Запаси федеральних банків
1914 р., листопад 1817 228
1917 р., квітень 2089 944
1920 р., травень 2664 1953
1922 р., грудень 3909 3061
1923 р., грудень 4201 3116
1924 р., червень 4500 3229
4. зростання обсягів вивезення капіталу (з 1913 по 1929 р. у чотири рази – у Англію, Францію, Бельгію, Німеччину, Канаду та у країни Латинської Америки);
5. перетворення американської національної валюти у міжнародне мірило цінностей (переведення розрахункових операцій між країнами із фунтів у долари);
6. домінування нових галузей промисловості (електротехнічної, хімічної, автомобільної, авіаційної, машинобудівної) та застій у старих (вугільна, текстильна, та ін), що викликало неповну зайнятість ресурсів та хронічну форму безробіття (2-4 млн., чол.);
7. швидке поновлення основного капіталу за рахунок нових галузей промисловості;
8. стрімке зростання обсягів виробництва (з 1913 по 1929р. – на 80%, – це становило 45% усього обсягу світової промислової продукції);
9. встановлення постійного активного торгового балансу (проникнення американських товарів, як на європейські ринки, так і на ринки їхніх колоній);
10. часткова пролетаризація фермерства (втрата земель деякими фермерами та перетворення їх у орендаторів та найманих працівників. Причини: а) вичерпання земельного фонду на Заході США, б) неспроможність деяких фермерів справитися з умовами кредитів під заставу землі).
Головний підсумок проспериті 1920-х рр.:
1. перетворення США у країну-лідера світового господарства за усіма найважливішими показниками;
2. вироблення концепції американського типу цивілізації, основою якої є утвердження національного переважання, необмежених можливостей та економічних свобод.
Президент Г.Гувер у березні 1929 р. – обіцяв усім прошаркам суспільства – „курча у кожній каструлі та два автомобілі у кожному гаражі”.

2. Репараційні проблеми та економічне відродження Німеччини;
Хроніка репараційного процесу для Німеччини
1. У квітні 1921 р. Лондонською конференцією союзних держав визначено загальну суму репарацій для сплати Німеччиною – 132 млрд. золот. марок (33 млрд. дол.) – що у 2 рази перевищувало національний дохід Німеччини;
2. Сплата репарацій грошима (перші 2 роки по 2млрд. м., а далі по 5 млрд.) та у натуральній формі стала непосильним тягарем для економіки Німеччини – гіперінфляція (сплату припинено у кінці 1922 року)
3. У січні 1923 р. – окупація Францією та Бельгією рудень і залізниці німецького Руру – з метою примусу постачання вугілля. (наслідком стає емісія незабезпечених грошей урядом Німеччини для виплат компенсації рурським робітникам і черговий виток інфляції).
Динаміка інфляції грошей:
1914 р. – 1дол. = 4,2 нім. паперових марок;
1918 р. – 1 дол. = 14 нім. паперових марок;
1922 р. – 1 дол. = 493 нім. паперових марок;
1923 р. (січень) – 1 дол. = 17792 нім. паперових марок;
1923 р. (осінь) – 1 дол. = 8 млрд. нім. паперових марок. (друкували на одній стороні низькоякісного паперу).
4. У 1923 р. – падіння обсягу промислового виробництва (у 1923 р.) до 40% від рівня 1913 р. та удвічі с/г-кої продукції;
5. Визрівання необхідності економічної допомоги Німеччині методом перегляду репараційних зобов’язань (ініціатор – США, які побоювалися посилення позицій Англії та Франції);
План Ч. Дауеса
1924 р. – прийняття Лондонською конференцією країн – кредиторів Німеччини плану нового нарахування репарацій та спільної підтримки німецької економіки. (Подано членом комітету фінансових експертів по Німеччині, від США – Чарльзом Д. Дауесом – керівником одного із банків групи Моргана “Сентрал трест К оф Чікаго”). План Дауеса діяв з 1924 по 1929 рік включно.

Рік Схема 1920 року
Постверсальський план
(млрд. марок) Схема 1924 року
План Дауеса
(млрд. марок)
1924–1925 3 1
1925–1926 4 1,2
1926–1927 4 1,2
1927–1928 4 1,7
1928–1929 5 2,5

Особливості плану Дауеса:
2. передбачення підвищення розмірів репарацій у разі відчутного (швидкого) нарощування Німеччиної економічного потенціалу
2) визначення підвищення розмірів репарацій у залежності від, т.зв., “індексу добробуту”, який містить такі показники:
2. обсяг німецької зовнішньої торгівлі;
2) розміри загальнодержавного та головних земельних бюджетів;
3) величина залізничного вантажопотоку;
4) чисельність населення;
5) загальна вартість споживання товарів;
6) розміри споживання кам’яного і бурого вугілля на душу населення.
3) накладення здійснення виплат на державний бюджет, залізницю та промислові компанії;
4) неприйняття термінів та суми виплат репарацій;
5) встановлення іноземного контролю над перевідними операціями , джерелами покриття репараційних зобов’язань та системою грошового обігу Німеччини.
6) створення механізму трансфертного захисту німецької валюти (входили експерти від США, Англії, Франції, Італії та Бельгії – голова Паркер Джильберт)
Функціонування механізму трансфертного захисту:
а) внесення репараційних платежів до Рейхсбанку на рахунок генерального агента;
б) переведення генеральним агентом платежів у формі золота, або іноземної валюти країнам – одержувачами;
в) здійснення призупинення операцій переведення коштів внаслідок пониження курсу марки та використання накопиченої суми на кредитування німецької промисловості;
д) надання позик Німеччині (в першу чергу США, 70% , Нідерланди – 15%, Англія – 12%. До 1930 року їх загальна сума становила 27 млрд. марок).
Е) здійснення фінансової підтримки через створення консорціуму американських банків (у 1924 р. – консорціум для операцій з німецькими цінними паперами та консорціум для надання позик німецькій промисловості.
2. надання можливості входження німецьких підприємств у міжнародні картельні союзи (Позитивний ефект: обмін технічною інформацією, прискорення технічного прогресу, квоти виробництва та поділ ринків збуту).
Наслідки:
2. У 1929 році (припинення дії плану Дауеса) Німеччина повертається на позиції 1913 року за більшістю показників економічного розвитку;
2. Вимоги Німеччини перегляду у бік зменшення репараційних платежів.
План О.Юнга
1) У 1929 році – прийнято проект, а у січні 1930р. – утверджено (Гаагською конференцією) план Юнга, котрий замінив план Дауеса (Юнг – бувший президент морганівського концерну “Дженерал електрік”)
2) встановлення остаточної суми німецьких репарацій – 113 млрд. марок;
3) встановлення терміну погашення зобов’язань – 59 років (починаючи з 1930р.) і зменшення сум щорічних виплат;
4) встановлення нових джерел виплати репарацій (звільнення від виплат промислових об’єднань та залишили бюджет із залізницями – спеціальний податок);
5) ліквідація наднаціональних органів контролю над економікою та фінансами Німеччини;
6) надання функцій збору та розподілу репарацій а також кредитування німецької промисловості – Банку міжнародних розрахунків (Базель, – очолив американець Т.Х. Маккітрік).
У 1931 році – припинення діяльності плану Юнга та завершення Версальської системи у зв’язку із встановленням в Німеччині фашистської диктатури.
3. Проблеми економічного розвитку Англії та Франції.
Англія
1.втрата позицій у світовому господарстві у результаті значних матеріальних втрат у роки війни;
2. отримання компенсацій матеріальних втрат у вигляді репарацій (20%)
3. примноження колоніальних багатств у результаті повоєнного перерозподілу;
4. повернення боргу США на початку 1920-х років (5 млрд. дол.) (фактор сприяння: фінансова система Англії була найбільш стійкою у Європі, низький рівень інфляції);
5. утримування лідерства за показником вивезення капіталу;
6. запізніла реакція на ДТР: поновлення галузевої структури промислового виробництва – розвиток нових галузей (електротехнічна, хімічна, авіаційна, автомобільна, виробництво штучного волокна) та одночасне домінування старих галузей (вугільна, металургійна, бавовняна);
7. існування високих витрат виробництва (вищі, від США та Німеччині) і зниження конкурентоспроможності товарів на світовому ринку (втрата лідерства на світовому товарному ринку);
8. посилення концентрації виробництва (Імперський хімічний трест (90% у галузі), концерн „Юнілевер”(парфуми), заводи „Віккерс” (ВПК);
9. заходи дефляційного змісту у фінансовій сфері (грошова реформа 1925–1928 рр):
а) вилучення із обігу незабезпечених паперових грошей (казначейських білетів);
б) відновлення обміну грошей на золото за довоєнним паритетом (введення т. зв. золотозлиткового стандарту;
в) відмова від девальвації фунта та відновлення його довоєнного золотого вмісту (на відміну від Франції і Німеччини) – наслідок: стабілізація фунта стерлінга на завищеній основі послабила позиції Англії на світовому ринку, внаслідок дороговизни товарів;
Франція
1. отримання відшкодування значних матеріальних втрат (територіальні – Ельзас, Лотарингія, користування Сааром; репараційні – 50%, від загальних);
2. швидке відновлення промисловості та зростання обсягів випуску продукції (у 1920 рр. на 40% по відношенню до 1913 р.) – недолік: підйом захопив не усі галузі, а саме легку та харчову промисловість;
3. втрати на світовому грошовому ринку (втрата капіталовкладень у Росії, заборгованість союзникам = 7 млрд. дол.);
4. перетворення аграрно-індустріальної на індустріально-аграрну структуру економіки Франції;
5. домінування у с/г-ві низькопродуктивного дрібного виробництва та відсутність технічного прогресу;
6. запізнілий початок грошової реформи (1928р.) – проведення девальвації франка (золотий вміст було знижено у 5 разів проти довоєнного періоду).
4. Світова економічна криза („Велика депресія”) 1929 – 1933 рр. в США
Причини загальні:
1. виникнення множинних диспропорцій в економіці внаслідок швидких темпів росту (перегрів економіки);
2. неспроможність механізму ринкової саморегуляції („невидимої руки”) здійснювати управління ускладненою економічною системою;
3. накладання нижчих точок декількох великих ділових циклів: кондратієвського, кузнецовського, марксового. (версія ЕлвінаХансена)
Причини у США:
1. відторгнення американським суспільством споживання продукції суднобудування, вугільної, текстильної та швейної промисловості;
2. перенасичення ринків продукцією вищевказаних галузей;
3. переорієнтація американського інвестиційного потоку із Європи до США (американські банки та інвестори, влітку 1928 р., скорочують купівлю німецьких та інших іноземних облігацій для інвестування власних коштів у Нью-Йоркську фондову біржу, на якій відбувалося стрімке нарощування котирування акцій);
4. призупинення зростання економіки США (з березня 1929 року) та штучне утримування високих цін на акції – як наслідок, осередком кризи стала саме фондова біржа та обвал курсів цінних паперів.
Хід та характерні риси кризи:
1. початок кризи позначився на фондовому ринку та у банківській сфері:
а) 24 жовтня 1929 р. – „Чорний четвер”, 29 жовтня 1929 р. – „Чорний вівторок”– хвилі панічних продаж акцій та обвали котирувань;
б) вимоги банкірів повернення позик власниками акцій, що зумовило подальше зниження їх котирувань;
в) продовження відтоку (1930 р.) капіталів із Європи;
г) хвиля банкрутств, як ознака краху фінансової і кредитної систем (за 1929 – 1933 рр., розорилося 135 тис. торгових, промислових і фінансових фірм, 5760 банків) Банки брали за збереження грошей плату у розмірі 0,5-1% річних;
д) відмова від золотого стандарту
2. зниження цін та падіння виробництва (збитки корпорацій у 1932 р. досягли 3,2 млрд. дол., падіння виробництва на 46,2%, випуск автомобілів на 80%, виплавка чавуну на 79%, сталі на 76%);
3. аграрна криза (падіння збору пшениці –на 36%, кукурудзи на 45%, зниження цін на продукцію – на 58%) За несплату боргів було розпродано 1 млн. ферм (10%);
4. дефляційні процеси (ефект надвиробництва викликав дефляцію – зниження цін, на промислові товари на 40%, а роздрібні ціни на 5-10%, ціни комерційних кредитів упали до 3%);
5. підвищення соціальної напруги (скорочення заробітної плати на 30-35%, організація „голодних походів” на Вашингтон, пролетаризація фермерів, безробіття становило 25% працездатного населення, зростання злочинності та самогубств).
5. „Новий курс” Ф. Д. Рузвельта
У жовтні 1933 р. 32-м президентом США став Франклін Делано Рузвельт (перебував 2 терміни). Ще у передвиборчих промовах Рузвельт закликав до „Нового курсу” для Америки.
„Новий курс” – це система заходів оздоровлення економіки та відновлення ефективності ринкового господарства, за умови посилення регулюючої ролі держави та її втручання у процес суспільного відтворення. (його розробниками став т. зв. „мозковий центр” у складі учених, економістів, держ. діячів).
Завдання „Нового курсу”: розширення внутрішнього ринку, як основи економічного росту та розробка і запровадження соціальних актів довготривалого характеру.
Напрями та суть антикризового регулювання:
1. Держ. регулювання банківської сфери:
а) оголошення семиденних „банківських канікул” та видання законів, щодо збільшення їх ліквідності та встановлення гарантій вкладникам;
б) надання успішним банкам кредитів із ФРС (Федеральна резервна система);
в) пропозиція злиття та укрупнення для слабких банків;
г) запровадження системи федерального страхування депозитів вкладників.
2. Держ. рег-ня фондового ринку
(основні завдання – забезпечення учасників повною та достовірною інформацією про цінні папери, які випускаються на ринок; забезпечення надійності цінним паперам та запобігання банкрутства їхніми власниками):
а) прийняття Акту про цінні папери (1933), за яким цінний папір реєструвався державою з вказуванням найважливішої інформації про емітента (інформація про майно, баланс на поточний період, фінансовий звіт за п’ять років та ін.);
б) створення Комісії по цінним паперам та біржам при конгресі США (1934). Основна функція – інституційна відповідальність за застосування та дотримання федеральних законів про ЦП.
3. Зміни та регулювання грошово-валютної системи
а) одержавлення золотого запасу (вилучення золотого запасу з резервних та приватних банків та переведення його до Федерального банку (центральний банк))
б) припинення обміну банкнот на золото, або відмова від золотого стандарту (скорочення тезаврації золота та відтоку його за кордон) Тезаврація (від грец. Thesauros – скарб) – накопичення населенням грошей (золота) шляхом вилучення їх із обігу.
в) проведення девальвації долара, зменшення золотого вмісту у ньому (зниження кількості банкрутств у банківській сфері, зменшення заборгованості промислових об’єднань та посилення експортних можливостей США;
г) створення стабілізаційного фонду для фінансової підтримки промисловості (у вигляді субсидій, пільгових кредитів) та послаблення фінансової напруги фермерських господарств.
4. Відновлення промисловості
а) створення „Національної адміністрації по відновленню промисловості” – NIRA (National Industrial Recovery Administration) на чолі з „мозковим центром”;
б) часткове одержавлення промисловості (купівля державою ряду збанкрутілих підприємств важкої індустрії – суднобудівних, електростанцій, військових та машинобудівних заводів, з метою відновл.);
в) прийняття влітку 1933р. „Закону про відновлення національної промисловості”:
І- поділ промисловості на 17 галузевих груп на чолі з керівним органом;
ІІ- зобов’язання підприємців до розробки „Кодексів чесної конкуренції” та поширення їхньої дії на кожну окрему галузеву групу (в цілому було розроблено 746 таких нормативів (приписів) у промисловості та торгівлі, які набули сили законів).
Мета „кодексів” – встановлення обсягів виробництва, у відповідності з ємністю ринків збуту, тобто з розрахунком не виробляти продукції більше, ніж її може поглинути ринок.
Зміст „кодексів”: визначення цін на ринках збуту, визначення умов зайнятості та найму робочої сили, домовленості про рівень заробітної плати, тривалість робочого тижня
У 1935р. „кодекси” було відмінено за ініціативи великого бізнесу та визнанням Верховним судом США їх неконституційного характеру.
Дієвість „кодексів” – підйом виробництва у другій половині 1930-х років.
г) легалізація профспілок (закон Вагнера – Національний акт про трудові відносини, липень 1935р.):
– право утворення робітниками організацій-профспілок;
– недопущення дискримінації членів профспілок при наймі на роботу;
– право профсоюзів прийняття колективних договорів із підприємцями;
– право робітників на проведення страйків;
– право судового захисту членів профспілкових організацій.
5. Антикризове регулювання сільського господарства
а) пропозиція уряду щодо скорочення посівних площ та поголів’я худоби з відшкодуванням фермерам потенційних втрат (було знищено 10 млн. акрів площ бавовни, чверть посівів, забито 23 млн. голів рогатої худоби. Скоротила врожай засуха 1934 р.);
б) державна закупівля надлишків с/г-кої продукції;
в) зниження відсотка по фермерській заборгованості та практика списування боргів;
г) надання кредитів на суму 2 млрд. дол. (1933 – 1935 рр.).
Наслідок проведених заходів: підвищення цін на с/г-ку продукцію у середині 1930-х років.
6. Соціальний захист населення
а) організація громадських робіт (будівництво комунікацій, авіабаз, шкіл, лікарень, – в основному у сфері інфраструктури) – виділено 3,3 млрд. дол. на першому етапі, 4,9 млрд. у 1935р., 5 млрд. у 1938;
б) створення трудових таборів для безробітної молоді (2,5 тис. таборів).
Мета: зниження рівня безробіття та збільшення ринку збуту (кількість безробітних скоротилася із 17 до 12 млн.);
в) вперше у світовій практиці, визначення обов’язковими таких статей видаткової частини бюджету, як допомога по безробіттю та пенсії по старості (з 65-ти років) – Закон про соціальне забезпечення, серпень 1935р – розповсюджувався тільки на робітників великих промислових підприємств;
г) „Закон про справедливу регламентацію праці” (червень, 1935р.) – 1) встановлення мінімальної заробітної плати (25 центів за годину, з підвищенням у наступні сім років до 40 центів); 2) встановлення максимального робочого тижня у 44 години зі скороченням у наступні три роки до 40 годин.
6. Антикризове регулювання у Великобританії, Франції та Німеччині
Англія
1. регулювання зовнішньої торгівлі (головний антикризовий захід):
а) відмова від політики фритредерства та перехід до політики протекціонізму;
б) встановлення преференційних (надання переваги) тарифів щодо торгівлі з колоніями (мета: запобігання дефіциту продовольства, більшість якого імпортувалася з колоній та створення „напівзакритих ринків” з перевагою англійських товарів).
2. регулювання фінансової сфери
а) організація „стерлінгового блоку” (Англія, Голландія, Португалія, Скандинавські країни – торгували використовуючи фунти стерлінгів, що спрощувало торгівлю)
б) відмова від золотого стандарту у 1931 р.
Франція
1. Використання кризи фінансовою олігархією (200 сімей великих промисловців та банкірів) – використання інфляції, монополізація зовнішньоекономічних відносин (співробітництво з монополіями гітлерівської Німеччини)
2. Складна політична ситуація в умовах кризи та розкол суспільства на три групи:
а) демократичне оновлення країни (трудове населення);
б) запозичення та запровадження політики гітлеризму (фашистське угрупування);
в) запровадження сталінського режиму (комуністичні сили).
Наслідок: перемога Народного фронту у 1936 році на чолі з П.Лавалем. (проіснував менше 2-х років)
3. Політика та антикризові заходи Народного фронту:
а) часткова націоналізація ВПК;
б) встановлення контролю над діяльністю Французького банку;
в) заборона розпродажу за борги власності дрібних торговців та ремісників;
г) помірне підвищення заробітної плати робітникам зайнятим у великій промисловості та запровадження 40-годинного робочого тижня;
Німеччина
1. Поляризація політичних сил у результаті світової кризи (соціал-демократи, комуністи та нацисти);
2. Надання фінансової підтримки з боку великого капіталу нацистам (30 січня 1933 р. передача президентом Гінденбургом влади Гітлеру);
3. проведення всезагальної мілітаризації, як головного засобу виходу із кризи;
4. перебудова економіки за такими напрямами:
а) підготовка військово-сировинної бази;
б) форсований розвиток військової промисловості;
в) забезпечення військової промисловості робочою силою, як захід подолання безробіття;
г) підготовка продовольчої бази;
д) удосконалення органів регулювання по мілітаризації країни.
5. Основою управління економікою стають чотирирічні плани.